Капітан Крилов

Війна застала його у відпустці, в яку він пішов після більш як одного року роботи на об'єктах військбуду. 23 червня Володимира Олександровича Редчиця, двадцятип'ятирічного старшого лейтенанта у запасі, викликали до райвійськкомату. Як і інші, він рвався у бій з фашистами, що віроломно напали на Радянську країну. У військкоматі йому наказали ждати до особливого розпорядження.

В Овручі створювалися з числа військовозобов'язаних, найбільш надійних та фізично дужих комуністів і безпартійних активістів міста й навколишніх сіл, розвідувально-диверсійні групи. Й ось знову виклик Володимиру Редчицю до військкомату.

Недовга бесіда з представниками розвідділу 5-ї армії та прикордонних військ — і уродженця села Деркачі, колишнього комсомольця-активіста і тамтешнього бригадира, партійця з 1939 року, донедавна оперуповноваженого НКВС, призначено командиром бойової, розвідувально-диверсійної групи. ЇЇ кодове найменування «команда-22» (22 — кількісний склад групи).

На початку липня гітлерівцям удалося захопити Житомир. Ворог націлював свій удар на Київ. На цьому напрямі загарбникам протистояли з'єднання 5-ї армії радянського генерала Потапова. Фронт наближався й до Овруча. Розвідувально-диверсійні групи після кількаденного вивчення зброї і тактики своїх дій у ворожому тилу направлялися за лінію фронту встановлювати зв'язки з підпільниками і партизанами на окупованій території, 12 липня бійці «команди-22» прийняли військову присягу і вночі пересікли лінію фронту.

Перший вихід (Олевськ—Смидовичі—Рокитне—Сарне) — перший бойовий рахунок: розгромлено два поліцейсько-жандармських пости, вбито одинадцять окупантів, підірвані два мости. Потім Білокоровичі, Ємільчине, Новоград-Волинський; Лугини, Коростень, Ємільчине і щоразу розвідка, контакт з підпіллям, налагодження явок, сутички з бандерівцями, взяття «язиків». Активісти цих бойових операцій — заступник В.О.Редчиця Олексій Васильович Шваб із Заріччя, політрук В.Журавський, Іван Дрозденко з Гладковіцької Кам'янки, Віктор Бірківськнй з Бірхівського, Володимир Редчиць з Липських Романів, Микола Мошківський з Великих Мошок, Іван Кравчук із Гошова, Єфрем Кондратюк із Великої Фосні та інші. Не обходилося без втрат.

Фронт підкочувався до Овруча. Частини 5-ї армії з тяжкими боями стримували фашистську навалу. Деякий час в Овручі перебував Житомирський обком КП (б)У. У місті і на території району створено (на випадок гітлерівської окупації) партійне підпілля. 16-17 серпня обком партії разом з штабом 5-ї армії перемістилися за Дніпро.

18 серпня вкупі з відступаючими військовими частинами і радянськими установами райцентру, що евакуйовувалися, виїхав за викликом до Чернігова в управління штабу, яке відало розвідувально-диверсійною справою, В.О.Редчиць у супроводі Є.Кондратюка. Заступнику О.Шваб було наказано розпустити особовий склад «команди-22», видавши при цьому офіційні документи про непридатність кожного до військової служби, попередити, щоб усі були готові до виклику можливо у найближчі дні.

До окупованого німцями Овруча В. О.Редчиць повернувся 23 серпня. Появився вже як капітан НКВС, під прізвиськом — «капітан Крилов» і з особливими повноваженнями. З ним прибув військовий радист Андрій Богачов з радіостанцією у речовому мішку.

Завдання «капітана Крилова» полягали тепер у тому, щоб поновити групу «22», поповнити її склад найнадійнішими бійцями, вийти на залишене в місті, районі партійне підпілля, сформувати з партійців та, можливо, радянських військових, котрі виходять з оточення (уникнули полону), міцну партійну організацію, яка, спираючись не лише на міських підпільників, а й на підпілля всієї Житомирщини і Ровенщини, розгорнула б підривну діяльність на північно-західному Поліссі України. Проблема ускладнилася тим, що овруцьке підпілля з певних причин виявилось недієздатним. Воно не зорієнтувалося в незвичайній обстановці. Дехто з керівників його самовільно виїхав на Схід. Про залишені запаси зброї і продовольства ніхто із підпільників не знав. Не було розробленої заздалегідь тактики поведінки в умовах фашистської окупації. Що робити? Як діяти?

Бойові групи (їх дві) і частина активістів — працівників райкому партії, райвиконкому, міліції й ін. — за домовленістю зібралися за Липськими Романами. Присутні: член підпільного райкому партії Іван Гнатович Старухін, колишній голова місцевкому ліспромгоспу, довоєнний завідуючий відділом райкому партії Данило Жила та ін.

Обрано новий підпільний райком КП (б)У. До нього ввійшли І.С.Старухін (секретар), М.К.Левандовський, Р.А. Березовський, В.П.Царюк (секретар підпільного райкому комсомолу). Вирішено розгорнути роботу бойових груп.

Почавши діяти на транспортних лініях, що вели до міста, бойові групи через кілька днів прийшли до висновку: треба змінювати тактику, тим паче тому, що не було запасу продовольства, поповнення зброї і боєприпасів. Лісник, який знав місцезнаходження підпільних складів, зрадив справі, видав їх окупантам.

Підпільний райком партії і командування бойових груп вирішили: група В.Є.Каткова який до війни очолював райвідділ НКВС, піде на схід, щоб з'єднатися з Червоною Армією. У Ровенські ліси (на захід) направиться група К.Г.Зюби, щоб там вести бойові дії.

Все закінчилося тим, що перша група з втратами, великими труднощами пробилася до свої, друга — згодом втратила майже всіх бійців. Загинув і сам Зюба.

Нелегким склалося становище і підпільників Овруча, де з самого початку окупації розмістилися гебітскомісаріат, органи гестапо, гітлерівської контррозвідки, жандармерія, поліція, комендатура, інші установи фашистського, «нового порядку». Певний час тут знаходився штаб дивізії «Мертва голова».

Окупаційний режим уже з перших днів показував своє істинне обличчя. В яру біля Василівської церкви і коло залізничних мостів знищені видані зрадниками партійці і радянські активісти, понад триста чоловік єврейського населення, Висліджені і після тортур розстріляні члени нового підпільного райпарткому М.К.Левандовський і Р.А.Березовський.

«Капітану Крилову» (В.О.Редчицю) важко було зорієнтуватися в таких обставинах. Але партієц-чекіст, спираючись на надійних товаришів з «команди-22», маючи зв'язок з «Великою землею», долав неймовірні перешкоди, посилював свою роботу. Встановлюються зв'язки з патріотами на залізничному вузлі, з тими, кого залишено для підпільної діяльності у ворожому тилу, з військовими, які виходили з оточення.

Найперші помічники «капітана Крилова» — заступник В.О.Редчиця по групі «22» Олексій Шваб — старший лейтенант міліції, а відтепер заступник Редчиця по бойових операція, Олексій Чистяков, армійський артилерист, згодом начальник штабу підпілля; Олександр Малолєтнєв — молодший лейтенант-прикордонник, заступник керівника підпілля в питаннях розвідки і конспірації у місті.

«Капітан Крилов» легалізовується як писар сільуправи в Деркачах, де старостою став місцевий перевертень, німецький посіпака Невмержицький, прозваний у селі Хондєю. Хондя настоював на кандидатурі Редчиця, бо як малописьменна людина і сільський п'яничка плекав надію, що той буде його правою рукою в тих справах, що входять у коло обов'язків старости і не під силу Невмєржицькому. До того ж Хондя звав: Редчиць — колишній радянський військовослужбовець, що нібито покинув поле бою і втік додому. «Він у мене в руках». — посміхався про себе німецький прислужник.

Об'явився продавець цигарок «Льонька. Папіросник». Так був легалізований Олексій Чистяков, змінивши своє справжнє прізвище на Шестакова. Олександр Малолєтнєв (за документами Іван Писаренко) обійняв посаду директора кінотеатру «Вікторія». В.Редчиць згодом зв'язався з секретарем підпільно, райпарткому І.Старухіним, котрого до війни знав особисто. Мав зустріч із секретарем запасного обкому КП (б)У Т.Л.Гришанем, який направлявся до Словечного. Через Старухіна тримав зв'язки з іншими патріотами — головою Виступовицької сільради Арсентієм Коржем, головою пішаницького колгоспу Василем Деменовичем Мазуром, головою Липсько-Романівської сільради Антоном Невмержицьким. Інструктором райкому партії Юрчаком, завідуючим військовим відділом райкому партії Данилом Жилою, які залишилися на окупованій території, щоб боротись із загарбниками. Створено штаб підпільної організації.

Зорієнтувавшись у обстановці, створивши з надійних людей керівне ядро підпілля, «капітан Крилов» із штабом організував розвідку в місті та на околиці, — і на «Велику землю» почали надходити важливі розвідувальні повідомлення з Поліського регіону.

Під кінець вересня штаб підпілля зібрав бійців «команди-22». З'явилося п'ятнадцять чоловік. Із них створена диверсійно-зв'язкова група на чолі з О.Швабом, частково поповнена новими людьми, Розвідники-зв'язківці встановили контакти з осередками патріотів у Виступовичах, Черепині, Ігнатполі, Липських Романах, Кирданах, Клинці, Великій Чернігівці, Коптівщині та інших селах району, нападали на поліцейсько-жандармські пости, обози, окремі автомашини, діставали зброю, вибухівку, набої, збирали і передавали розвідувальні дані з районів Мозиря, Коростеня, Олевська, Новоград-Волинського.

Чимало підпільників діяло в Овручі. Серед них — і колишні військовослужбовці, які потрапили в оточення і змінивши свої прізвища, легалізувались, за завданням штабу влаштувалися працювати на залізниці, електростанції, в різних установах. У числі їх — воєнфельдшер В.В.Литвинов та І.Д.Овсієнко, лейтенанти С.З.Редчиць, В.І.Гришнюк, молодший лейтенант С.Г.Романов, технік-інтендант Ф.І.Зайченко, молодші командири і червоноармійці Ю.З.Ізрайлов, М.П.Поляков й інші. Майстром виготовлення «аусвайсів» та інших «прохідних» документів, необхідних для легалізації підпільників, був Арсентій Корж з Виступовичів.

Щоб краще конспірувати підпільників, створені були п'ятірки, а їх старших знали лише члени штабу і зв'язківці свого напряму. Немалу роль відігравали зв'язкові периферії: Степан Гришков і Навра Рушелюк (Черелин), Григорій Євсеєв (Буда), дружина В. Редчиця — Лизавета і інші. В місті і в навколишніх селах штаб створив мережу явок. Одна з них у міській фотографії, якою володів підпільник Володимир Каменськнй. Підпільники, окрім рації, що працювала на Велику землю, користувались трьома радіоприймачами, що давало змогу приймати і поширювати по району зведення Радінформбюро.

Патріоти підпілля чинили «тихі» диверсії на залізниці, вивели з ладу електростанцію, міський водогін, устаткування маслозаводу, паровий млин. Це вкрай бентежило окупаційні власті. Майже щоночі на східній околиці міста, де містилися гестапо, СД, на залізничній розвилці біля річки Норинь і в урочищі «Латашів Березняк» лунали постріли — то йшов розстріл радянських активістів запідозрених у нелояльності до гітлерівського «нового порядку» на всій території гебітскомісаріату — Овруцького, Народицького, Базарського, Єльського. Наровлянського та інших районі. Зловіще бовваніли шибениці у міському парку і на ярмарковій площі.

Підпільна організація числено зростала. Однак збільшувались і втрати її. В жовтні гестапівці вислідили і вбили Степана Жолудя, Федота Онопрієнка, Івана Зименка. 2 грудня загинув секретар підпільного райкому партії І.Т.Старухін. 10 січня 1942 року розстріляні Онопрій та Іван Колосюки, Іван і Данило Жили, Петро Шваб, Семен Новак. 14 лютого страчений у міському парку Арсентій Корж, котрого видав зрадник староста Чилікін. Фашисти та їхні прихвосні вели пошук невловимої рації, яку вони вже засікли.

Керівництво штабу підпільної організації, «капітан Крилов» вживали заходів, щоб ще більш жорстко законспірувати її. Міський керівний центр перенесено до кінотеатру «Вікторія», де була змога надійніше прикриватися. Його очолив О.Малолєтнєв (Іван Писаренко). Запасний центр винесений за межі Овруча — в Корчівське лісництво. На чолі його став начальник штабу підпілля О.Чистяков ( «Льонька Папіросннк» або «Комерсант»). Вправно діяв радист Андрій Бочаров: кожен вихід в ефір робився з іншого місця, за 15-20 кілометрів від попереднього. «Капітан Крилов», будучи на посаді писарчука сільуправи, мав відповідні «прохідні» документи, часті службові виклики і виїзди в Овруч і села, поводив себе як буцімто прихильник нової влади, перебував поза підозрою, діяв сміливо, але обачно.

На той час, весною 1942-го, на Овруцькій дільниці колії несли охоронну службу словацькі військові підрозділи. В місті дислокувався 101-й полк 2-ї словацької охоронної дивізії. У ньому активно діяло антифашистське підпілля, очолюване начальником штабу цієї частини, словаком, патріотом-антифашистом Яном Налепкою, конспіративне прізвище якого «Рєпкін». З ним і встановив зв'язки штаб Овруцького підпілля, їм надавав особливого значення «капітан Крилов», бо в словаках вбачав представників дружнього нам слов'янського народу, що теж опинився під чоботом фашистських поневолювачів і прагне здобути волю і незалежність. Підпільники діставали в словаків зброю, боєприпаси, медикаменти, проводили таємно роз'яснювальну роботу в словацьких підрозділах, Дійшли й до спільних нарад керівників овруцького і полкового підпілля. В результаті словацькі патріоти не піднімали зброї проти радянських людей, висловлювали свою готовність перейти на радянський бік. Про це вирішено було сповістити на «Велику землю». Оскільки підпільна рація виявилась несправною, Ян Налепка запропонував влаштувати вогневий напад бойової групи підпільників на фашистський аеродром поблизу Овруча, щоб захопити літака. Так і зроблено. Двоє словацьких пілотів повели літак по лінії фронту з метою безпосередньо зв'язатись із радянським командуванням. Проте літак буя збитий німцями у прифронтовій смузі біля Воронежа.

Тим часом розвідувально-зв'язкова група підпілля контролювала шосейні шляхи на Словечне, Мозир, Народичі, Чорнобиль, влаштовувала засідки на лісових путівцях, виконувала вироки в справах німецьких посіпак — старост, поліцаїв, інших зрадників Батьківщини. Штаб мав своїх людей у гебітскомісаріаті, гестапо, окружній поліції і т. д. За їх інформацією зривались задуми окупаційної адміністрації, каральні заходи, вивезення молоді в Німеччину на каторжні роботи. 21 травня 1942 року бойова група, засівши коло Виступовичів, підбила три автомобілі, поранила і вбила сорок шість гітлерівців та поліцаїв. На шляху Нивки-Нова Радча 8 червня обстріляли вісім автомашин з живою силою ворога. Підпільник М.Поляков за завданням штабу знищив начальника Народицької поліції Хреновського.

Під кінець 1941 року і на початку 1942-го на Овруччині появилося чимало маловідомих осіб з військовою виправкою. Це були справді військові, які вийшли з оточення чи втекли з німецького полону і довоєнне життя яких пов'язане з Овручем. Жандармські та поліцейські патрулі арештовували їх, ув'язнювали в концтаборі «Кошара». Підпільний штаб вирішив виявляти таких людей і направляти їх на збірний пункт, спеціально створений в піщаницькому лісі поблизу хутора Тарасевичі. Начальником його призначено колишнього голову колгоспу, члена штабу В.Д.Мазура. Водночас бойова група підпілля напала на «Кошару» і визволила майже двадцять заарештованих, переправила їх до лісу.

Влітку 1942 року Центральний і регіональні штаби партизанського руху направляли в рейди по німецьких тилах на окупованих територіях великі партизанські з'єднання, групи спеціального призначення, організаторів партизанської боротьби. В середині червня в овруцьких лісах затрималася група спецпризначення легендарного Д.М.Медведєва, тримаючи курс на Захід, і вийшла на людей В.Мазура. Зустрівшись із останнім, Д.М.Медведєв зажадав докладної інформації про становище в Овручі, діяльність підпілля, наказав організувати його зустріч з «капітаном Криловим». І вона відбулася неподалік білоруського села Казимирівка в день першої річниці Великої Вітчизняної війни.

Згодом Д. М.Мєдведев доповів Центру: «…Ми встановили зв'язок з підпільною організацією в Овручі, яка називає себе „штабом партизанських загонів Волині“. Керівником цієї організації є «Крилов», він же Редчиць Володимир Олександрович. В організації є так звана «військова рада», до складу якої крім Крилова, входять начальник штабу організації Третяков (Чистяков) і ряд осіб, які працюють у районних установах м.Овруча… Редчиць ніякої підозри в мене не викликає. Група добре організувала розвідувальну роботу… За заявою Крилова він зв'язаний з рядом партизанських загонів і груп…»

До місця зустрічі з Д.М.Медведєвим і на зворотному шляху до Грязивого «капітана Крилова» супроводжували бійці бойової групи штабу. Повертаючись, Редчиць ішов з автоматником І.3.Івановим. У переліску поблизу Липських Романів вони несподівано зіткнулися з обозом: поліцаї і жандарми вели з Наровлі (Білорусія) хлопців і дівчат для відправки в Німеччину. Під час перестрілки, що виникла, В.О.Редчиць ( «капітан Крилов») був смертельно поранений. Розстрілюючи ворогів з свого автомата, Іванов зник у лісовій хащі. Досягнувши с. Деркачів, він побачив, як палає хата В.О.Редчиця, а навколо неї з'юрмилися поліцаї та жандарми. Не гаючись, випустив по них весь диск набоїв, кинув у зборисько гранати і зник. Кілька поліцаїв і староста вбиті.

Староста Хондя вже давно пильніше почав придивлятися до свого писаря і запідозрював його. А ось те, що нині Редчиць відсутній не один день, Хондя сприйняв як сигнал, що далі вже не можна миритися, і, не чекаючи повернення писаря, викликав з Овруча поліцаїв та жандармів, щоб учинити розправу. Акція Іванова спричинила виклик з Овруча нової каральної команди. Гітлерівці і поліцейські оточили Деркачі і Липські Романи, взяли батьків та родичів В.Редчиця — до двадцяти чоловік, загнали їх у кузню на околиці Л.Романів. Кого постріляли, а кого спалили живцем. У пекельному полум'ї варварів XX століття згоріли мати «капітана Крилова» Текля Францівна, дружина брата Ніна з трьома доньками віком від трьох до п'яти років, сім'я (чотири члени) однофамільця Петра Редчиця та інші.

Підпільники знайшли тіло «капітана Крилова» разом з односельцями на п'ятий день і тайкома поховали на сільському цвинтарі. (В 1963-му останки героя врочисто перераховані на братському кладовищі під Овручем).

Карателі з ніг збилися, розшукуючи зв'язкову штабу й одного з найближчих помічників В.О.Редчиця — його дружину Лизавету Євстатівну з малолітнім сином Валерієм. Але ще «капітан Крилов», ідучи на зустріч з Д.М.Медведєвим, сам подбав про своє сімейство: відправив до надійних людей. І коли ж сталося з В.О.Редчицем непоправне, друзі посадили його дружину з сином на поїзд, що відправлявся на південь. (Більше року поневірялась Ліза з малюком по селях Запорізької і Дніпропетровської областей, в інших краях, аж поки після визволення Правобережної України, не дісталася до свого Можайська у Підмосков'ї).

Дізнавшись про загибель В.О.Редчиця, Д.Л. Медведєв наказав В.Д.Мазуру забрати з села сім'ю і з своїм загоном (близько сорока чоловік) піти з ним. Так у складі майбутнього з'єднання особливого призначення ім. Олександра Невського, яким командував Герой Радянського Союзу Д. М.Медведєв, створився партизанський загін «батька Василя». Разом із з'єднанням загін пройшов ще великий бойовий шлях.

Керівником Овруцької підпільної організації за рішенням її штабу став молодший лейтенат-прикордонник Олександр Малолєтнєв (Іван Писаренко). Це було 3 липня 1942 року.

Боротьба тривала. Підпільники виконали, смертний вирок зрадникам — волосному старості Чилікіну, поліцаю-вбивці Веремійчуку й іншим їм подібним. Без сліду зникали декотрі есесівці, жандарми. Таємно сплановані каральні операції по суті провалювалися — не досягали мети. Гестапо лютувало. Все свідчило про те, що в місті діє організоване підпілля.

Літо 1942-го. Гітлерівське командування приступило до здійснення стратегічного плану наступу на Півдні (до Волги і на Кавказ), покладаючи на нього величезні надії. Повсюдно проводились урочисті заходи. Настало й в Обручі пожвавлення серед гітлерівських чиновників і військових. Німецький комендант особисто запросив до себе директора кінотеатру «Вікторія» Івана Писаренка (О.Г.Малолєтнєва) і поставив завдання: підготувати приміщення та велику розважальну програму святкового вечора для панів офіцерів і солдатів гарнізону.

Цим скористалися підпільники.

Старанно готувалися самодіяльні актори до вечора. Бо так вимагав директор Писаренко. То мало бути першим відділенням вечора. Про друге відділення — а воно головне — знало лише вузьке коло підпільників. Його підготували О.Малолєтнєв, І.Романов, В.Литвинов, О.Чистяков. Задум операції зводився до того, щоб скористатися присутністю важливих чинів фашистського офіцерства та окупаційної адміністрації: висадити в повітря глядацький зал, знищити гітлерівців, а слідом усім підпільникам піти в ліс і з'єднавшись із розвідувально-зв'язковою групою, створити партизанський загін.

«Святковий концерт» готували енергійно. Без затримок роздобули вибухівку. Знайшлись і запали, капсулі тощо. Все перенесено до потайного сховища кінотеатру. І.Романов та В.Литвинов виготовили вісім електродетонуючих мін. Їх підкладено у підпілля глядацького залу.

Ось і 15 серпня. У залі гамір. На сцені — аматори, готові почати концерт. За сценою затаївся з пекельною машинкою І.Романов. З електростанцією, де чергував підпільник М. Мошківський, домовлено, що сигнал буде поданий звідти — на кілька хвилин погасне світло. За цим сигналом артисти й уся обслуга через запасний вихід залишать приміщення і зникнуть — тоді станеться вибух.

Та коли настала пора концерту, Писаренко з подивом оглянув зал, жодного гітлерівця. Були лише словацькі солдати та їхні офіцери. Фашисти, видно, щось пронюхали.

Операцію відмінено, але концерт — насправді концерт на восьми бочках динаміту — відбувся. На тих бочках сиділи словацькі побратими…

На світанку 16 серпня почалися арешти. Першими взяті під варту О.Малолєтнєв, І.Щадило, І.Романов, В.Литвинов. В.Овсієнко. С.Редчиць, Олександр та Іван Шваби. Навра Рушелюк, В.Гришнюк і ще близько тридцяти чоловік. На адреси підпільників наводила гестапівців чиясь підла, зрадницька рука. (Пізніше, вже після визволення з-під окупації, військовий трибунал засудив до розстрілу колишнього молодшого лейтенанта Руденка, який працював художником у  «Вікторії» — він видав ворогам овруцьких патріотів).

Фашисти ніскільки не пошкодували сімей підпільників. Дружин і дітей О.Малолєтнєва, І. Романова, деяких інших патріотів розстріляно. Дітей заарештованих фашистські людоїди засипали живцем у рівчаку на Північно-східній околиці міста вже на третій день після арешту. На цьому ж місці 5 вересня після багатоденних допитів і тортур у катівнях гестапо розстріляні двадцять сім героїв підпільників.

13 вересня на ярмарковому майдані гітлерівці зігнали багатьох овручан. Тривожну тишу порушив гуркіт чорного автомобіля.

З машини вийшло під посиленою охороною есесівців двоє. То були Олександр Малолєтнєв (Іван Писаренко), радянський офіцер прикордонник, що нібито пропав безвісти 22 червня 1941 року, та Іван Романов, молодший лейтенант, більшовик. Після нелюдських мук і страждань у застінках СД і гестапо вони, перемагаючи біль, зараз робили останні кроки в своєму славному житті, твердо йшли в безсмертя.

Окупанти поспішили рапортувати своєму вищому начальству про ліквідацію в Овручі, підпільної більшовицької організації і встановлений в місті та регіоні «повного порядку». Завдяки введеній В.О.Редчицем суворій конспірації далеко не всіх патріотів виявило гестапо. Уникнули арешту начальник штабу підпільників О.Чистяков, підпільники і зв'язківці М.Поляков, П.Луневський, П.Гусаревич. Ю.Ізрайлов, С.Данилін, І.Прокопчук, Т.Пешко, Ф.Хомутовська, С.Гришков, П. і К.Степанчуки й ін. Чистяков продовжував справу «капітана Крилова».

На запасному центрі, в Корчівському лісі, обладнали місце знаходження Чистякова. Сюди, уникаючи арешту, вийшли бойовики підпілля, зв'язківці. Створився невеликий бойовий загін. В листопаді він уже приступив до проведення бойових операцій.

Гітлерівці передислокували з Овруча в Єльськ словацький 101-й полк, щоб більше не був зв'язаний з підпільниками. Та не минуло й року, як ця частина повстала. Однак з її особового складу, оточеного есесівцями, мало кому пощастило перейти на бік радянських партизанів. Близько сорока словаків на чолі з начальником штабу полку капітаном Яном Налепкою влилися в з'єднання генерала О.М.Сабурова. В Єльську 101-й полк роззброєно й інтерновано до Північної Італії. Там словацькі патріоти потрапили до гітлерівських концтаборів.

Сувора зима 1942-1943 р.р. Одне за одним через овруцькі ліси проходять рейдом у глибокий ворожий тил партизанські з'єднання та загони. З одним із них — загоном Соколова (Петрова) зустрілися чистяковці. Від запрошення йти з загоном відмовились, бо мали намір продовжувати справу «капітана Крилова».

21 лютого 1943 року німецький каральний загін оточив землянки в Корчівському лісі. В нерівному бою загинули О.Чистяков, Ф.Хомутовська.

Під час одного з нічних відвідин гітлерівцями камер відважні підпільники без зброї напали на варту. В рукопашній сутичці загинули Тарас Пешко і Павло Гусаревич, а С.Гришков і обидва Степанчуки вирвалися із за-стінку і потрапили до партизанів. Воювали в загонах Таратути і Карасьова.

Боротьба розгорталася разом з успіхами Радянської Армії, що стрімко йшла на Захід. Блискуча перемога на Курсько-Орловській дузі. Переможна битва на Дніпрі. У цей період овруцькі ліси і все північно-західне Українське Полісся перетворилися у партизанський край.

Овруч знаходився в зоні діяльності великих партизанських з'єднань О.Сабурова, С.Маликова, В.Карасьова. І те, чого не встигли зробити «капітан Крилов», О.Малолєтнєв, О. Чистяков. О.Шваб, І.Романов та їх бойові товариші, які полягли геройські, продовжували інші радянські патріоти.

Осінньої глибокої ночі по вулиці Вокзальній над чотириповерховим будинком, обнесеним високою стіною і колючим дротом, метнулися в чорне небо багряні стріли полум'я, і великої сили вибух потряс Овруч, відлунився за десятки кілометрів на Лисій горі, де з нетерпінням ждали його. То був диверсійний акт, організований командуванням і розвідниками партизанського з'єднання О.Карасьова. Висаджений у повітря будинок Овруцького гебітскомісаріату. Операцію готували і здійснили, ризикуючи своїм життям, подружжя підпільників Яків і Марія Каплюки, Григорій і Марія Дяченки.

17 листопада 1943 року спільними діями партизанського з'єднання О.Сабурова і місцевих загонів з'єднання С.Маликова у дводенному бою в тилу ворога визволено від окупантів місто Овруч. Цю подію столиця нашої Батьківщини — Москва за наказом Верховного Головнокомандуючого відзначила артилерійським салютом. Понад півтораста партизанів і підпільників нагороджено бойовими орденами і медалями. Серед них В.Редчиць, О.Малолєтнєв, О.Чистяков, І.Романов.

На тлі братських могил-курганів, то на північно-східній околиці Овруча, — скромний обеліск з табличкою-написом: «Борцям Овруцького підпілля Редчицю В. О., Малолєтнєву О.С, Романову І. Г. і їх бойовим товаришам, сім'ям і всім патріотам, що замучені гітлерівцями у вересні 1942 року. Вічна пам'ять героям!».

Якщо добра пам'ять і людська стежина, шановний читачу, приведуть тебе на це місце, уклонися праху героїв і тій землі, що їх прикрила. За цю землю, за рідну матір-Вітчизну нашу, за тебе, за всіх нас живих вони нічого не пошкодували, віддавши і найдорожче — своє житті, І віддали недаремно.

К.Шумило, краєзнавець.

м.Овруч

газета «ЗОРЯ», 5-7 листопада 1983 р.

  • 07.08.2008
  • 180 просмотров