Тисячолітній Овруч

Йшов 977 рік… Як розповідне літопис, «Повесть временных лет», київський князь Я р о п о л к, підбурюваний своїм радником Синельдом, пішов війною на брата, древлянського князя Олега. Коли Дружила древлян вийшла за межі міста, Олег наказав підрубати опори мосту, перекинутого через рівчак. «Назад нема дороги»,  — заявив при цьому князь. Близько Овруча виник запеклий бій. Сили були нерівними — війська древлян почали відступати і нарешті кинулись безладним натовпом на пошкоджений міст. Ця людська хвиля підхопила Олега. Міст не витримав, і Олег разом з сотнями своїх ратників загинув.
За наказом Ярополка Олега поховали недалеко від місця його загибелі.
Згодом, у 1044 році, київський князь Ярослав Мудрий, племінник Ольги, наказав перевезти останки свого дядька у Київ, поховати його у так званні Десятинній церкві. Вже у наші часи на місці загибелі Олега споруджено невеличкий пам'ятник. У період, про який йде мова, Овруч був значним містом — центром древлянської землі.
Час виникнення Овруцького феодального городища-замчища археологи відносять до VIII—IX століть. Воно розташовувалось на правому високому березі ріки Норинь зі сходу та півдня. З півночі та заходу місто оточував глибокий рів. Навколо замчища були розкидані житла овруцьких ремісників, які виготовляли шиферні самопрядки. Ці грузила для веретен з овруцького сланцю шиферу йшли в різні кітки Київської Русі, у Польщу, Чехословаччину.
В Овручі знаходиться єдина на Житомирщині будова древньоруської архітектури — храм Василія, збудований наприкінці XII — на початку XIII століть. Стіни цієї унікальної будови були складені з тонкої цегли і овруцького кварциту. Відносно походження назви Овруч історики висували кілька гіпотез, одна з них зв'язує його з невеликою річкою — Ручай, яка знаходилась в західній частині міста. Звідти і пішло Овручай (скорочено Овруч), тобто «біля Ручая». Є й інше припущення, за яким місто колись називалось Овручем тому, що було оточено земляним валом, що нагадував обруч. Інша версія виходить з того, що назва «Овруч» утворена з двох старослов'янських слів: ово-руч, що означають «в іншу руку», «в іншому місці».
Багато довелось пережити населенню Овруча за його історію.
У 1240 р. міст було вщент зруйновано татарами. В 1321 році після героїчної оборони Овруцький замок-фортецю захопили війська литовського князя Гедеміна. У 1399 році місто розгромив татарський хан Едигей, У 1641 р. місто знову спустошили під час татарського набігу.
В 1648—54 роки населення Овруча боролось за визволення України від гніту польської шляхти. Так, у одному з літописів очевидця про похід 1649 року зазначено: «І Овручом особливий полковник заставав, до которого усе Полесся належало», а в акті від 18 квітня 1649 року записано, що козацький полковник Наталчич, начальник одного з загонів Богдана Хмельницького, має в Овручі шеститисячне військо у щойно створеному Овруцькому полку.
Тільки у 1793 році Овруч був возз'єднаний з Росією, а з 1796 року став повітовим містом новоутвореної Волинської губернії.
Час минав, але стародавній Овруч — один з «ведмежих кутків» дореволюційної Волині—залишався невеличким забутим містечком. Так, у «Вінськово-статистичмому збірнику» Волинської губернії за 1887 рік зазначено, що в Овручі з 928 будинків тільки чотири кам'яні, а решта — дерев'яні, в місті були лише 4 криниці. На «підприємствах» працювало… 8 чоловік.
В центрі міста знаходились 3 православні церкви, костьол, синагога. Проте тут не було жодного середнього учбового закладу, школи ледве животіли. Так, Овруцька жіноча школа не мала власного приміщення і орендувала його у «Общества трезвости». Більшість учнів Овруцької двокласної школи, як вказувалось у звіті шкільного наглядача за 1914 рік, не відвідувала школу «через відсутність топлого одягу».
Жителі поліського міста брали активну участь у революційних подіях, у боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади, яка докорінно змінила долю усього краю, як і усієї країни. В березні 1918 року тут створюється більшовицька організація. яка підняла трудящих міста та навколишніх сіл на боротьбу за владу Рад. В ніч з 30 листопада на 1 грудня 1918 року вибухло відоме Овруцьке повстання. Повстанські загони, керовані більшовиками, розгромили гайдамаків та офіцерську дружину і о 6 годині ранку 1 грудня (13 грудня за н. ст.) повністю визволили місто. Реввійськрада звернулась до трудящих з закликом вступати до лав партизанів. Кілька сот чоловік влилось до повстанських загонів.
Бої за Овруч точились і у 1919-20 роках. На допомогу овруцьким трудящим прийшли робітники Петрограда, які надіслали бронепоїзд, «Второй летучий отряд рабочих Путиловского завода». 
Понад три місяці — з грудня 1918 року до 13 березня 1919 року, оточені з усіх боків ворогами, повстанці утримували владу в своїх руках. Згодом з Овруцького партизанського затону був створений 20-й Український радянський стрілецький полк.
Значну роль у розгортанні революційної боротьби відіграв перший Овруцький повітовий селянський з'їзд, що відбувся 14 грання 1919 року.
Славні традиції має Овруцька комсомольська організація, оформлена в лютому 1919 року. Комсомольці проводили широку масово-політичну роботу серед населення.
Значний вклад у справу зміцнення Радянської влади в Овручі внесли видатні діячі більшовицької партії Г.І.Петровський і Г.І.Котовський.
За роки Радянської влади Овруч перетворився на значний центр нашої області. У 1921 році на території Овруцького району виникають перші сільськогосподарські комуни, а у 1930 році в районі було створено близько ста колгоспів.
В роки Великої Вітчизняної війни сотні жителів Овруча бились з ворогом у лавах Радянської Армії та партизанських загонах. Овруч і прилеглі до нього райони перетворились на справжній «партизанський край». 17 листопада 1943 року Овруч був визволений від окупантів частинами партизанського з'єднання, очолюваного Героєм Радянського Союзу генерал-майором О.М.Сабуровим. В боях за місто відзначився партизанський загін чехословаків, командир якого капітан Ян Налепка загинув смертю героя під час визволення Овруча.
Страшних руйнувань завдали Овручу фашистські загарбники. Проте трудящі Овруча швидко відродили рідне місто, зробили його ще кращим. Тепер тут працюють комбінат молочних консервів, що став до ладу у 1951 році, маслозавод, рай-промкомбінат. Він, зокрема, виготовляє пірофілітові сажові горілки та горілки для маяків, які відправляються, в усі кінці Радянського Союзу, Об'єднану Арабську Республіку та ряд країн народної демократії. Поблизу Овруча діють льонопереробний завод, торфопідприємство.
В Овручі функціонує музична школа, школа механізації сільського
господарства, три середні і восьмирічна школа. Будинок піонерів, Будинок культури, 6 масових бібліотек, кілька робітничих клубів. В приміщенні колишнього монастиря відкрито міжрайонну дитячу лікарню.
У 1959 році став до ладу широкоекранний кінотеатр.
Широкі перспективи розвитку Овруча. За генеральним планом його забудови проектується спорудити понад 100 тисяч квадратних метрів житлової площі.
Передбачається спорудження ще одного кінотеатру, бібліотеки, приміщення музичної школи, трьох середніх шкіл, школи-інтернату, кількох дитячих садків та ясел.
У семирічному плані намічено будувати високовольтну лінію електропередачі Коростень—Овруч. Вулиці міста вкривають асфальтом, відкривають нові магазини, їдальні. За роки семирічки стародавній Овруч стане крупним промисловим і культурним центром Житомирщини.

О. ПАВЛОВ, член обласного товариства краєзнавців.

газета «ЗОРЯ», сімдесяті роки минулого століття
  • 24.09.2008
  • 2369 просмотров