Історія села Бондарі

Бондарі – старовинне село на лівому боці р.Норинь за 17 км на південний захід від районного центру та за 2км від залізничної станції Хайчнорин, по західній околиці якого проходить автомобільна дорога Овруч-Норинськ-Велідники-Словечне.

Минали часи. І на супіщаній кам‘янистій землі, де у відомих жителям місцях при ударі ногою об землю іде глуха підземна луна, в пустотах виросло село. Бо поруч був водний шлях річкою Норинь. Ще від прадіда до онука передавався секрет виробництва бочок, бодень, зольних жлукт для прання білизни, ложок, вил і ще безлічі  виробів  із дерева для продажу на норинському або на овруцькому ярмарках. Як і гончарних виробів  з особливими прикрасами. Отож село і названо було Бондарі.

Як і всі села нашої округи, село Бондарі оповите легендами. Одна з них така: «Під час татарської навали всі жителі цього поселення втікли в ліси, що густою стіною оточували р.Норинь. І лише один ремісник — бондар не залишив села, а викотив свої порожні бочки на город і поставив догори дном. В одній з цих бочок він заховався і пересидів до відходу татар. Татари пограбували і спалили поселення, а потім відійшли. Люди повернувшись з лісів, побудували нове поселення і назвали його на честь ремісника — бондаря, який чудом врятувався від погрому. З того часу і до наших днів село має назву Бондарі.»

Перша письмова згадка про село відноситься до ХVI ст. У судових листах київських воєвод Юрія Радзивіловича (1511-1514рр.) та Андрія Немировича (1514-1539рр.), підтверджувальних грамотах Сигізмунда І, Сигізмунда ІІ, підтверджувальній грамоті короля Сигізмунда ІV (1600-1616 рр.) та інших документів тієї доби, де йдеться про 2 общини дрібнопомісної української шляхти, серед поміщицьких маєтків у районі річок Уж і Норинь, сіл Фосня, Потаповичів та інших згадується і село Бондарі.

В ХVII ст. село разом із землями було викуплене поміщиками Зеленським та Авринським з норинського маєтку. Через століття іх перекупив полковник Лавренський. У останнього ці землі викупила петербурзька красуня Івановська, яка, одружившись із поміщиком Дубинським, передала йому права на бондарівські грунти.

Напередодні ХХ ст. Це було одне з найбільших сіл Овруцького повіту. Революція 1905-1907 років обійшла його стороною, столипінська земельна реформа теж всерйоз не змінила становища.

В ході першої радянської адміністративної реформи Бондарі, які входили до нової волості, були включені до Лугинського району, потім  уже до Збраньківської сільради, а вже з 21 жовтня 1925 року стали самостійною Бондарівською сільською радою. Надовго запам’ятався голодний 1932 рік, коли безкінечні осінні та весняні дощі вимочили врожай навіть на піщано-кам’янистих землях Бондарів. Жили впроголодь: підгодовував колгосп, допомагав ліс, і виручало молоко. Страху натерпілися на все життя.

Не оминула село і Друга світова війна. 200 жителів села громили ворога на фронті, 125 із них віддали своє життя за велику Перемогу. 175 бондарівців отримали державні нагороди. Честь їм і слава та наша вічна пам’ять! На місцевому кладовищі встановлено Обеліск Слави.

У 1960-х роках Бондарі стають широко відомі за межами України завдяки споруджуваному з 1958 року найбільшому в Європі щебеневому заводу в урочищі Кам’яна Гірка. Це передове, оснащене найсучаснішим тоді обладнанням підприємство споруджували білоруси, завдяки чому воно мало декілька назв –“Білоруський щебзавод”, “Бондарівський щебзавод”, “Овруцький щебзавод”.  Виробничі успіхи дали змогу підприємству створити гарну соціальну базу. Паралельно з промисловим виробництвом на західній окраїні села, за автошляхом Овруч-Велідники-Словечне для робітників-гірників будувалося робітниче селище: двоповерхові житлові будинки з водопроводом, каналізацією, лікарня, будинок культури.

У 1931 р. у селі було створено колгосп. Організації колгоспу передувало розкуркулення заможних селян.  З того часу це господарство не один  раз змінило як власників так і свою назву. І на сьогодні селяни бондарівці  господарюють на 1038 га землі, в тому числі 835 га ріллі. Вирощують в основному зернові культури. Господарювати на землі допомагають 10 тракторів,4 комбайни, в тому числі 2 найсучасніші. За трудові успіхи 45 чоловік нагороджено орденами та медалями.

Бондарівці пишаються своїми земляками-

С.М.Лукашовим – кандидатом біологічних наук,доцентом кафедри біології Ніжинського державного педагогічного університету;

генерал-майором О.М.Хрусом;

Г.В.Зарицькою(Соботюк) –в минулому суддею господарського суду м.Житомира;

А.П.Бурмичем- полковником СБУ;

М.І.Ігнатковим- полковником медичної служби.

Источник: http://ovruch.in.ua/2019/10/16/istoriya-sela-bondari/