Історія села Гуничі

Любов до України починається з любові до місця, де народився, зробив перші кроки. Рідний край завжди буде символом материнської любові, батьківського захисту, незламної української душі та ніжним співом солов’їв.  Ще з сивої давнини наші предки войовничо, мужньо та впевнено боролися за вільні безкраї землі для того, щоб ми зараз могли гордитися ними і нести їм подяку із роду в рід. Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.  Саме знання історії рідного краю є тим місточком, що єднає покоління минулі з поколіннями прийдешніми, давнину з сучасністю.

Вперше згадується під 1648 роком.

За думкою краєзнавця Миколи Брицуна село Гуничі на шляху Овруч-Народичі має в найменні ознаку «селища, заснованого в урочищі, де зупинялась орда гуннів». Інша його думка, що Гуничі – плем’я, яке носило бойові вовняні гуні-свити. В курганах древлянських воїнів виявляли одіж воїнську, як потовщена вовняна свита-гуня. В околицях села, на берегах ріки Норинь знайдені кам’яні знаряддя доби бронзи.

До  1923 р. у складі Гладковицької волості Овруцького повіту. Дворів – 101, мешканців – 645. Від 1959 року село Раківщинської сільської ради.

На 1911 рік село мало 112 хат, 948 жителів, на 1923 рік 149 хат, 747 жителів

Село зустрічає гостей хрестом-оберегом.  В 2007 році збудована дерев’яна Свято-Михайлівська церква. Прикрашають її вишиті з любов’ю рушники місцевих майстринь.

18 березня 1929 року Панас Повар, Кіндрат Гданський, Микола Данильчук, Наталка Пінчук та інші незаможні селяни заснували колгосп ім.. Паризької комуни і обрали головою Панаса Повара.

Артіль зростала і міцніла. Кращий хлібороб Федір Онисимович Микитчук був делегатом другого Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників

Не обійшли стороною село трагічні події Другої Світової війни. В центрі села стоїть пам’ятник односельчанам, які загинули в боях з фашистськими загарбниками. В перший рік після звільнення села від німців в Гуничах був закладений молодий парк. Після війни головою сільради люди обрали головою Дяченка Григорія Васильовича. В роки війни він воював у партизанському з’єднані ім.. О.Невського. Очолював підривну групу. Брав участь в підготовці знищення гебітскомісаріату в Овручі.

В 1969 році гуницькі працелюби значно підвищили родючість землі, урожайність сільгоспкультур. Кожний засіяний гектар дав по 23 центнери озимої пшениці, 147 – картоплі, чотири центнери насіння і стільки ж волокна льону. Перевиконанні плани-замовлення держави на продаж продуктів рослинництва і тваринництва. Від реалізації їх одержано 425 тисяч карбованців. Тракторний парк налічував 11 тракторів, вісім комбайнів, десятки плугів, культиваторів, сівалок, 11 вантажних автомашин.

Приклад у праці показували: тракторист Микола Іванов, шофер Олександр Когута, ланковий механізованої ланки Олексій Колесник. В артілі виросла ціла когорта передовиків, майстрів своєї справи. Запитайте «Хто в районі вирощує найвищі врожаї овочів?» і вам неодмінно скажуть: «бригада Йосипа Максимовича  Повара», Йосип Максимович нагороджений двома орденами «Знак Пошани», золотою і срібною медалями ВДНГ. Роботящі руки були у ланкових Ніни Приймак та Ольги Козел: щороку збирали багаті урожаї льону, доярки Марія Кирдан, телятниця Надія Шевчук, свинар Петро Шендерчук та ін..

Серед колгоспників-передовиків 70-х років були відомі прізвища механізаторів Дмитра Журбеля, Петра Кравчука, зав. свинофермою Петра Шатайла, передових свинарів Петра Сидорчука та Івана Пінчука.

До послуг трудівників був новий Будинок культури, бібліотека, медпункт, сільський магазин.

В Гуницькій восьмирічній школі вчила дітей доброму, розумному, вічному вчителька молодших класів Зінаїда Яківна Приймак, якій  через роки дякують її учні.

В кінці 60-х років в селі був зведений новий Будинок культури.

Брали участь в художній самодіяльності, любили співати колгоспники села. На сцені Гуницького Будинку культури виступали і шофер і доярка, вчитель і бригадир, учні і ветерани колгоспу.

В 1972 році фонд Гуницької сільської бібліотеки налічував понад 7 тисяч примірників, бібліотекар – Кравчук Надія Іллівна.

На початку 70-х років село активно будувалося, з’явилося 40 нових житлових будинків, 3 свинарники, корівник, зерносховище, картоплесховище. Гуничани віддано працювали на рідній землі заради майбутнього. Всі жителі села заслуговують на повагу і пошану, але серед відомих земляків хочемо згадати уродженця села Гуничі Данильчука Данила Захаровича – працював головою Гуницької сільської ради, секретарем об’єднаної комсомольської організації, в апараті райвиконкому, у 1932 році він одягнув військову шинель, яку скинув через чверть віку, пройшов шлях від червоноармійця до підполковника, у грізний воєнний час боронив вітчизну, займав високі командні пости, обирався на відповідальні партійні посади, нагороджений орденами і медалями.

Источник: http://ovruch.in.ua/2019/10/16/istoriya-sela-gunychi/