Екзамен із хімії

     Закінчилися випускні екзамени, і щасливо-радісні володарі атестатів зрілості кружляли у вихорі вальсів, надій, мрій та сподівань. А на радісних обличчях батьків час від часу проглядалася й стурбованість за подальшу долю, за майбутній життєвий шлях своїх дітей, які вважали себе сьогодні героями дня.
     — Тату! Прошу тебе, не примушуй і не проси мене: у медичний університет я вступати не оуду. Маю два документи про освіту: диплом педучилища та атестат про середню освіту. Та ще й екстерном дозволили скласти екзамени. Тому буду подавати документи у два вузи, у ті, до яких лежить моя душа. Поїду в Київ з мамою до тітки Світлани, пройдемося, подавимося на об'яви і приймемо рішення. Дуже тобі вдячна, що допоміг мені репетиторами з біології та фізики, але ти ж добре знаєш, що я люблю хімію. Не ображайся, але я хочу мати вихідні і святкові дш> спокійно спати і відпочивати, а не так, як ти, у своїй медицині — спокою ні вдень, ні в ночі, як не операція — то консультація! Все, гатку, вирішено, в медичний я вступати не буду. А якщо ти будеш так вимагати, то трапиться, що в медичному я не пройду конкурс, — закінчила свій монолог старша донька Юлія, підійшла і обняла свого батька, поцілувавши його у щоку.
     Він сидів у кріслі, уважно слухаючи палку сповідь, і доньку, і водночас був гордий за виявлені риси самостійного її характеру.
     — Добре, доню, твоє рішення -. це, твій вибір, це твоє життя. Але в медичний університет ми документи завеземо разом. В інший, твій вуз, почете без мене -з мамою і тіткою Світланою. Домовилися? Все. Рішення прийнято! Ми з мамою думали, що буде в нас династія лікарів, але бачу, що ти хочеш поставити крапку у цій справі. Одного хочу, щоб твоє життя було саме таким, як ти собі його уявляєш. Ми з мамою бажаємо тобі лише здоров'я, щастя та удачі у житті, — завершив свою промову батько і ніжно обняв та поцілував свою доньку.
     …Біля стенду, на якому яскравим кольбром було написано «До уваги абітурієнтів», юрмилося багато людей: і дорослих, і тих, хто чекав повідомлення про результати останнього вступного екзамену в медичний університет.
     Струнка, вродлива дівчина, що стояла осторонь під кроною дерева, про щось замріяно думала і спостерігала, як по черзі від стенду відходили одні із радісними емоціями, інші, опустивши голову, мовчки залишали територію медичного університету.
     Біля великого списку на стенді, що був складений в алфавітному порядку, батько зупинив свій погляд на рідному прізвищі доньки, що була в числі тих, хто не проходив конкурс для зарахування студентом медичного університету.
     Черговий член приймальної комісії не став довго сперечатись у призначенні та різниці між пестиками та тичинками, приймочками і маточками серед суцвіття квіток, знайшов і показав резюме екзаменатара з біології і лише, співчуваючи колезі, порадив, щоб приходили в наступному році.
     - Татку! Що не робиться, то все на краще! Мама чекає в машині, їдемо у мій університет. Там також є дошка об'яв. Заспокойся, прошу тебе, ще не все втрачено! — утішала свого батька Юлія, тримаючи його під руку.
     Серед списку вже зарахованих студентів технологічного університету батько швидко знайшов прізвище своєї доньки, посміхнувся, обнявши, поцілував і весело промовив:
     - Ця професія, що ти вибрала, доню, також завжди потрібна людям! Пішли до приймальної комісії. Хочу ще раз пересвідчитися!
     Секретар комісії, заступник декана факультету, на який була зараховано Юлія, швидко порозумівся з її батьками, і, дізнавшись про деякі подробиці, запевнив, що призначить Юлію старостою групи. Потім запросив батька до свого кабінету.
     - Бачу, що ви серйозний і діловий чоловік, «тому давайте познайомимося ближче, промовив заступник декана факультету. — Не пере живайте! Все буде гаразд. Нехай Юлія через два тижні приїде до мене. Треба на вести порядок на кафедрі, помити, побілити, пофарбувати. Ми завжди запрошує мо зарахованих, коли знайомимося з батьками. „Засвітиться“ в університеті, а для майбутньої роботи старости групи — це дуже потрібно.без проблем. А щоб їй не було дуже скучно вдома, то нехай випере ось ці чотири штори з вікон хімічної лабораторії. Домовилися? — щиро, тихим голосом говорив господар кабінету.
     - Штори — то не проблема, будуть, як нові! Мені дуже приємно познайомитися з вами і думаю, що ця наша зустріч започаткує тіснішу співпрацю, — розсипаючи слова подяки та побажань, говорив батько Юлії.
     …У той вечір далеко за північ у квартирі щасливого сімейства не згасало у вікнах світло. Штори лежали у ванні, присипані пральним порошком і замочені водою, яка робила свою справу. А за широким і довгим столом сиділи друзі господаря квартири, весело говорили про зміну курсу сімейної династії, вітали в кожному тості студентку і щасливих її батьків…
     - Чоловіче, йди сюди! Дивись, що робиться у ванні. Штор немає! — здивовано сказала вранці дружина Віра Степанівна чоловікові, що вже збирався йги на роботу. У ванні, куди він вчора сам поклав чотири штори з. вікон хімічної лабораторії технологічного університету, лежала різнобарвна рідка желеподібна маса, з окремими клаптиками матерії від штор.
     - Мила моя! Бери гроші і разом з Юлею йдіть в універмаг та виберіть нові штори на вікна хімічної лабораторії. Ми з тобою та наша знаток хімічних реакцій на „відмінно“ склали екзамен з хімії, — весело промовив чоловік і всі разом щиро розсміялися.

Сергій КОБИЛІНСЬКИЙ, заслужений лікар України, член національної Спілки журналістів України.