Якщо в душі

     Наприкінці 70-х років серед овручан був популярний напіванекдот на шкільні теми. Отож, вчитель географії запитує учня,-де розташована держава Ліхтенштейн. Не думаючи і хвилини, учень відповів, що Ліхтенштейн розташований V Прилуках.
    І не дивно, бо популярність тодішнього головного лікаря 2-ї обласної психіатричної лікарні Генріха Ліхтанського була величезною. Його ім'я звучало з трибуни райради, ним були підписані численні дописи в районній газеті «Зоря», він став чи не першим почесним донором. Він же — лікар -фтизіатр, господарник, активний лектор районного товариства «Знання». У співдружності із професіоиалами-біологами пише брошуру «Лікарські рослини Житомирщини, їх раціональне використання, охорона і відновлення». На все вистачало енергії у молодого лікаря-керівника. Хто ж він, Генріх Петрович Ліхтанський?
    Народився 18 серпня 1931 року у Києві в інтелігентній родині,-де старанно ховали своє дворянське походження (про герб свого роду Г.П. Ліхтанський довідався із книга «Овруччина XXI ст»). Оцінивши характер сина, який не міг без співчуття чути про чужу біду, батьки і спрямували юнака до Київського медінституту на педіатричний факультет. «Людина ж бо починається з дитини» — не раз говорив старший педіатр Любарського району, енергійний і знаючий Генріх Петрович. Незвичне ім'я спочатку дивувало, а потому, коли «його“ висунули заступником головного лікаря району, звикли. Помітили його і в облздороввідділі. І коли настала пора розширити базу психоневрологічних захворювань, у 1959 році Г.П. Ліхтанського призначають на посаду головного лікаря вже не філіалу, а повноцінної самостійної 2-ї обласної психоневрологічної лікарні, що в Прилуках — у сосновому лісі, за» 20 км від райцентру і 180 км від Житомира. Що ж, свіжого повітря тут дійсно було «цілий вагон»; а ось матеріальна база, яка залишилася від колишнього карного табору МВС, бажала кращого: напівзруйновані дерев'яні казарми, непролазна грязюка, огорожа з колючки. Тут і здоровій людині можна впасти у відчай. 
    Та у молодого завідувача виявився бійцівський характер, і замість «ахів» та «охів» і скарг начальству він, як-то кажуть, засукав рукава і почав' шукати однодумців і співчуваючих: переконав голову міжколгоспбуду Шмуйла А. Т. про ремонтні роботи взимку, коли будівельники вільніші, а їхня автоколона, завантажена безкоштовно відсівом і щебенем Товкачівського щебзаводу (директор Уляшов ТС), відсипала вулиці і доріжки містечка, лісівники (директор Хме-люк І.П., Гуменюк А.Г) допомогли пиломатеріалами для огорожі і ремонту підлога в палатах. Молодий депутат Руднянської сільської ради знайшов співчуття і допомогу й у районної влади: особисто у теж молодого секретаря РК КПУ Тростенюка Д. Г.
    Так справа зрушила з місця, а містечко набуло цілком сучасного вигляду, що вже саме по собі позитивно вплинуло на моральний стан і хворих (їхня кількість зросла до. 750), і медперсоналу. І хоч лікарів все-таки не вистачало, почали, спираючись на допомогу головлікаря Овруцькою району Яструбової Є.П., залучати професіоналів райлікарні. Сміливо запроваджували працетерапію (колеюгивну, сімейну, індивідуальну), корегуючу психотерапію, бібліотерапію, музикотерапію, активно велася психосвітия робота. Ця сміливість пояснюється досить просто: найкраща домашня бібліотека в районі була (та і зараз є) саме у Генріха Петровича, єдиного, до речі, члена райкому, який говорив і виступав у 60-90 рр. українською мовою, не проминав він і жодних курсів чи семінарів обласного і республіканського рівнів. Все це і робило лікарню популярною серед хворих області.
    Керівник і лікар прагне до більшого: вступає до аспірантури Харківського медінституту і працює над кандидатською дисертацією на тему «Вплив наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС на психічний стан, потерпілих». Разом із дружиною Галиною Іванівною виховує двох дітей. До речі, старший Петро теж лікар.
    Одне слово, для головного лікаря 24 годин дня було явно мало. Отак і летіли роки. Не таким стрімким став крок. Замучили господарські проблеми. І 2001-го року Генріх Петрович попросив зняти частину обов'язків, у т.ч. головного лікаря, за станом здоров'я. Працюючи завідувачем відділення і лікуючи страждаючих, веде антиалкогольну і антитютюнову пропаганду, знаходить час написати допис до райгазети «Зоря», з якою дружигь з першого дня перебування на Овруччині.