Любов'ю і журбою гаптований рушник її житті.

 
     Не кожна людина у своїй долі може здолати столітній рубіж. Щастя чи Богом відведено?! Однак УН. Синицька зуміла взяти таку вершину життя. І це не на її адресу побажання «дожити вам років до ста», але «багато ще раз ювілей зустрічати» не завадило б.
    У Сирниці до таких як Уляна Ничипорівна: щедрих на вік і життєвий досвід ставляться з особливою повагою і шаною. Це їхня історія, славну сторінку в яку вписує і старожилка. Отож у той весняний сонячний день до її двору зійшлося чи не все село, щоб привітати ювілярку, порадуватися, що уважили їхню односеліланку і великі гості з області та району, тамтешні керівники. А сюди завітали заступник голови облдержадміністрації Микола Дейсан, начальник головного управління АПР Микола Дідківський, заступник голови райдержадмшістрації Володимир Левківський, директор територіального центру Петро Кравчук, Городецький сільський голова Анатолій Гримашевич, директор ДП «Словечанський лісгосп» Василь Кобилинський, головний лікар Словечанської райлікарні Микола Луцюк. Одне слово, невеличка хата Уляни Ничипорівни ледве вміщувала усіх. Зате скільки доброзичень і вдячності отримала — за все життя не чула стільки.
    Вітальний адрес від Президента України Віктора Ющенка та конверт із грішми передав М.М. Дейсан. Були вітання та грошові | нагороди від райдержйдміністрації, районної ради, управління праці та соціального захисту населення, подарунки — від місцевої влади та лісгоспу,-де раніше працювала іменинниця. І звісно ж квіти.
    Сама УН. Синицька родом із сусіднього села Дуби, із багатодітної родини, в якій виховувалося 13 дітей. Ще дівчиною, коли батька як середняка розкуркулювали, довелося і світи далекі пізнати, а в них не одну ложку горя сьорбнути. Та все ж повернулася до отчого дому,-де і знайшла собі пару — Адама
    Синицького із Сирниці. Приглянувся тоді парубок дівчині своєю охайністю та справжньою українською душею. Уляна була дівчиною завидною на вроду. Семеро хлопців сваталося до неї, вже і рушники, було, подавала. 1а як прийшов Адам у вишиваній сорочці — такий ста|гний? акуратний — серце дівоче і слухатися розуму Перестало. Такі життєві тощсощі якось переповіла бабуся сільській бібліотекарці Олейі Лінкевич (у них були хороші стосунки і завжди знаходилася мова про життя-буття). Невдовзі і побралися. Чоловік привів молоду дружину у батьківську хату. Гуртом потихеньку и хазяйнували. Четверо діток нажили: 2 синів і 2 донечок. Правда, один із синів помер ще немовлям. Удвох якось і голод пережили. Та нетривалим було їхнє подружнє щастя. 1943-го, будучи партизаном, чоловік підірвався на міні. Того ж року народилася наймолодшенька Марія: в лісі у курені, як каже старенька, на болоті. Сельчани зАму-шені були залишити свої домівки і ховатися від фашистів у лісі, щоб не спалили живцем. Разом із ними пішла і Уляна з дітьми. Скільки тоді натерпілися, говбрить бабуся, одному Богові відомо. Мабуть, стільки, скільки я пережила, продовжує, ніхто в селі не пізнав. Про те, що бідувала, підтверджують й односельці.
    Не один ківш лиха скуштувала, коли вдовою сама з дітьми і хату зводила. Руки її не знали спочинку ні вдень ні вночі, не цуралися будь-якої важкої роботи: косила, копала, в'язала, телят пасла, у лісництві працювала. За чоловіка і жінку була у господарстві, для дітей — матір'ю і батьком. У селі будь-хто про це розкаже. Та все пережила і вистраждала, бо трудилася заради дітей, щоб легше їм було на білім світі. Заміж вдруге так і не наважилася.
    Сьогодні її роки — її багатство: пройдено чимало, побачено багато, зроблено достатню, досвіду передано, до того ж гарний слід після себе залишено. Діти, 9 внуків, 17 правнуків і З праправнучки — хіба не радість на схилі літ? Декотрі живуть у селі, скажімо, невістка мешкає на одному подвір'ї (на жаль, син 13 років тому помер), дочка — через дорогу. Отож є кому доглянути за старенькою і пособити їй, словом-другим перемовитися, пораду слушну отримати. До того ж і соцробітниця навідується. Інші ж приїжджають в гості. Тоді старенька хата гучним гомоном і сміхом переповнюється. Шанобливо відгукуються про бабусю і односельці: товариська, привітна, і добра, ніколи поганого слова ні про кого не сказала і від неї не чули.
    Внучка Алла, скажімо, рецепт довголіття бабусі вбачає у тому, що вона ніколи на місці не посидить. Ось і цього разу, продовжує, коли приїхали, ювілярки вдома не застали. Та і за свій вік вона жодного разу у лікарні не лежала, навіть половину цитрамону не заставиш випити. Раз, і то нещодавно, тільки на грип хворіла, тому і погано чує. А те що зір підводить, то літа уже такі. Правда, було, руку зламала. А коли знімали гіпс, то попросила у лікаря не викидати його, можливо, іще комусь знадобиться. Ось така вона, до всього того, що бідова й одвічна трудівниця, ще жартівлива, добродушна й ощадлива.