ПОВАЖНИЙ ВІК Дем'яна Сидорова

     Все менше і менше залишається серед нас учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні, і тим все ціннішими стають їхні спогади, адже вони, ці спогади, — жива сторінка нашої історії.
     Живе у Мамчі 85-річний Дем'ян Меркурійович Сидоров. Три роки тому не стало його вірної та надійної порадниці і супутниці дружини Олександри Семенівни, з якою пліч-о-пліч прожили майже шістдесят літ. Від великої любові та поваги їхня родина стала багатшою на 8 дітей, 15 внуків та 11 правнуків.
     Тепер, на схилі віку, Дем'ян Меркурійович живе в основному спогадами. Найчастіше в них він бачить себе молодим. 19-річ-ним хлопцем восени 1943-го Чорнобильський райвійськкомат призвав його на фронт. Це був період наступальних операцій, радянські війська вже визволили Київ, частину Житомирщини, але попереду ще були бої і бої. Молодий Дем'ян був відчайдушним і безстрашним. Яскравим підтвердженням цьому є бойові нагороди: медаль «За відвагу», ордени Слави 3-го ступеня та Червоної Зірки, ювілейні медалі і нагороди вже незалежної України: ордени «За мужність» III і II ступенів. До речі, найстарший внук Василь Сидоров теж, як дід, відзначився на службі в Афганістані, має медаль «За відвагу» і президентську відзнаку «За бойові заслуги».
     Триста кілометрів не дійшов Дем'ян Сидоров до Берліна, як був тяжко поранений у живіт. Літаком його доправили до Львова у госпіталь, а вже звідти у супроводі медсестри він прибув до Овруча. Ще два повоєнних роки був на групі, а потім пішов на роботу в колгосп. Замолоду на фермі: доглядав телят, коней, а пізніше, коли фронтова рана стала турбувати все частіше, перейшов сторожем. У колгоспі все життя протрудилася і дружина. Обоє вони були з багатодітних сімей, тому без щоденної 'праці й не уявляли свого життя. Нині в такому поважному віці дід Дем'ян тримає коня та кілька курей. Правда, доглядає за цим господарством, як і за самим господарем, Зінаїда — наймолодша серед братів і сестер.
     І не зогледівся Дем'ян, як дев'ятий десятокрозміняв. Коли ті роки пробігли/ Ото як з'їхалися всі рідні до нього на ювілей, то вже в який раз переконався, що не даремно прожив. Он як щебечуть внуки и правнуки: Світлана, Люда, Гена, Максимко, Марійка, Юля та Юра. Давно вже не було так гамірно і радісно в його хаті, як на цю Трійцю, бо ж на 85-річний ювілей приїхали його нащадки. Як жаль, що не дожила до цього дня Олександра Семенівна. І непрохані сльози набігають на очі. Дарма, що прожив стільки літ а все одно ще жити хочеться, бо є для кого.
     Живіть, діду Дем'яне, до сотні, а там буде видно.

Марія СТЕПАНЕНКО.
На знімках: Дем'ян Меркурійович Сидоров у 1945 році (зліва) та нині.