Сільський ентузіаст
Він народився і все життя прожив у Полохачеві — цьому мальовничому селі,-де хати притулилися до лісу,-де цілий рік стоять п'янкі пахощі сосни, чорниць, суниць і грибів і-де вода в криницях має особливий приємний смак.
До військової служби пас коней, працював їздовим у колгоспі. В армії отримав спеціальності шофера і електрогазозварника, які так пригодилися в подальшому житті.
Відслуживши строкову, почав працювати водієм у Словечанському лісгоспі. Двадцять років ЗІЛом-157 торував дороги до, далеких і близьких рубок. За сумлінну працю має чимало винагород. Про одну з них згадує з особливо гарним настроєм. Це мотоцикл К-750, якого отримав за перше місце в обласному змаганні.
Коли ще колгосп «Україна» був солідним господарством і мав чимале громадське стадо, Петро Михайлович звозив і розвозив на ранішні і вечірні доїння з навколишніх сіл доярок. Тепер лише зітхає, згадуючи про той час. Нема корів, телят, та, власне, немає і самого господарства, але то вже тема іншої розмови.
Останні кілька років перед виходом на заслужений відпочинок працював слюсарем на Овруцькому хлібозаводі.
У селі, і не тільки, знають цього чоловіка не лише як великого працелюба, а як людину активної життєвої позиції; з його безпосередньою участю ремонтується водогін села, допомагає у відновленні криниць тощо.
А ще його хобі — вирощування помідорів. Він листується з такими ж як сам аматорами; із газети «Сільські вісті» дізнається про новинки і намагається впроваджувати їх на своїх грядках. Так було, наприклад, з ручним дисковим культиватором.
Разом з дружиною Надією Андріївною виростили і виховали двох синів і дочку.
Незабаром Петру Михайловичу виповниться сімдесят. Свій ювілей він зустрічає з притаманними йому оптимізмом і неабияким завзяттям у виконанні буденних справ. Як хочеться, щоб молоді люди, які днями вештаються не в пошуках роботи, якої сьогодні вистачає у кожному сільському подвір'ї, а в пошуках чарки, брали приклад з такого сільського трударя, ^к Петро Баранов з Полохачева.
До військової служби пас коней, працював їздовим у колгоспі. В армії отримав спеціальності шофера і електрогазозварника, які так пригодилися в подальшому житті.
Відслуживши строкову, почав працювати водієм у Словечанському лісгоспі. Двадцять років ЗІЛом-157 торував дороги до, далеких і близьких рубок. За сумлінну працю має чимало винагород. Про одну з них згадує з особливо гарним настроєм. Це мотоцикл К-750, якого отримав за перше місце в обласному змаганні.
Коли ще колгосп «Україна» був солідним господарством і мав чимале громадське стадо, Петро Михайлович звозив і розвозив на ранішні і вечірні доїння з навколишніх сіл доярок. Тепер лише зітхає, згадуючи про той час. Нема корів, телят, та, власне, немає і самого господарства, але то вже тема іншої розмови.
Останні кілька років перед виходом на заслужений відпочинок працював слюсарем на Овруцькому хлібозаводі.
У селі, і не тільки, знають цього чоловіка не лише як великого працелюба, а як людину активної життєвої позиції; з його безпосередньою участю ремонтується водогін села, допомагає у відновленні криниць тощо.
А ще його хобі — вирощування помідорів. Він листується з такими ж як сам аматорами; із газети «Сільські вісті» дізнається про новинки і намагається впроваджувати їх на своїх грядках. Так було, наприклад, з ручним дисковим культиватором.
Разом з дружиною Надією Андріївною виростили і виховали двох синів і дочку.
Незабаром Петру Михайловичу виповниться сімдесят. Свій ювілей він зустрічає з притаманними йому оптимізмом і неабияким завзяттям у виконанні буденних справ. Як хочеться, щоб молоді люди, які днями вештаються не в пошуках роботи, якої сьогодні вистачає у кожному сільському подвір'ї, а в пошуках чарки, брали приклад з такого сільського трударя, ^к Петро Баранов з Полохачева.
Костянтин БОНДАРЧУК.
- 17.06.2009
- 700 просмотров