Плекати гордість за рідну землю, за Вітчизну

  17 років тому, 24 серпня 1991 р., Верховна Рада УРСР ухвалила історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. І цей день став національним святом нашої державності. Про його значення, про те, як ми живемо-працюємо в незалежній Україні,  — розмова із головою райдержадміністрації Ігорем КЛИМЕНКОМ.

   — Для українського народу поняття «вольності» та «свободи» завжди були ключовими цінностями, тож незалежність України переважною більшістю людей була зустрінута з радістю та душевним піднесенням. На загальноукраїнському референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року, 90, 92 відсотка виборців, що взяли в ньому участь, сказали «Так». Як ви вважаєте, що змінилося з того часу в країні, у помислах її громадян?
   — Щодо України, то вона утвердилася у світі як незалежна і суверенна держава, її знають, до неї прислухаються. Вона відбулася як демократія, визначила і зберігає курс на загальноєвропейські цінності. Забезпечується економічний розвиток, формується зріле суспільство, маємо українського громадянина, який відчуває свою силу, можливість добиватися справедливості. Все це позитивні реалії. А те, що ми іноді незадоволені темпами ходи, трапляється, бурчимо щодо певних тактичних дій різних державних інституцій, то це, як на мене, зачасти свідчить про людський неспокій, а не про критиканство. Хоч і без недоробок, не сповна вивірених рішень також, звичайно, не буває.
  Важливо, що потенціал України нині такий високий, що його пробивну силу уже не зупинити.
   — Перенесемося з просторів країни на терени району. Чи сталися суттєві зміни за роки незалежності в житті наших земляків-полішуків?
   — Звичайно сталися. Простий приклад: подивіться, скільки автомашин на наших дорогах, біля ринку в Овручі у вихідні дні, в якому різнобарв'ї нарядів збираються люди на свято. Гляньте на полиці магазинів, на їх мережу, на благоустрій міста. На порозі незалежності країни багато хто й уявити цього не міг. Зросли й обсяги виробництва продукції.
  Але згоден, що зроблено далеко не все з того, що можна було б зробити.
   — Як оцінюєте нинішній рік у виробничій сфері?
   — Я назвав би його роком стабільності. Немає непередбачуваних моментів у промисловості та сільському господарстві, непорозумінь у соціальній сфері, напруження у політичному житті. Як результат, увага владних структур, трудових колективів акцентується на головному — виконанні програми економічного та соціального розвитку району.
  Візьмемо промислову сферу. За сім місяців ц.р. підприємствами вироблено продукції на 13, 6 відсотка більше ніж за такий період торік. Нарощує потужність добувна галузь. У ВАТ «Овруцький ГЗК „Кварцит“, зокрема, незабаром буде введена в дію нова виробнича лінія, оснащена новітнім імпортним обладнанням, з річною продуктивністю 3 мільйони тонн гірничої маси за рік, відтак потужність товариства загалом зросте більш як удвічі. До речі, два роки тому усі щебеневі підприємства району виробляли разом 3 млн тонн продукції. Тепер же лише „Кварцит“ видаватиме її у межах 5 млн тонн.
  Знайшло свою асортиментну нішу на ринку промислової продукції ВАТ „Приладобудівник“ (останнім часом спеціалізується в основному на виготовленні транспортних ліній для добувної промисловості). ВАГ Овруцький молочноконсервний комбінат» пройшов першу експертизу представників РФ щодо постачання продукції до Росії, отже є надія на розширення ринку збуту. Позитивні зміни відбуваються у ВАТ «Овруцький хлібозавод, усталено працюють лісівники.
  Гаряча пора нині у хліборобів — фінішують жнива. В агроформуваннях уже намолочено 15 тисяч тонн зерна, що у півтора раза більше ніж торік. Сподіваємося, що коли зберемо й пізні зернові, ужинок наблизиться до 19-20 тисяч тонн. Порадувала нива велідниківчан (вони вже намолотили 3, 5 тис. тонн зерна), великофоснянців (1, 4 тис. тонн), великохайчанців, бігунців (більше 1 тис. тонн).
   — І все ж сельчанам внаслідок різних причин складно господарювати. Якою вам бачиться перспектива села?
   — Перспектива, звісно ж, краща. По-перше, з року в рік збільшується державна допомога аграрному сектору, по-друге, є надія на інвесторів. Скажімо, добре зарекомендували вони себе цьогоріч у Великій Чернігівці, Раківщині. Сподіваюся, гарними інвесторами стануть акціонери ВАТ „Овруцький молочноконсервний комбінат“, адже вони ставлять за мету, насамперед, розвиток молочного скотарства, що на Поліссі дуже важливо. Головне для жителів сіл не помилитися у виборі інвестора, адже їх багато, але не кожен піклується про розвиток села, у декого зовсім інше на думці.
   — Кажуть, що поселення живе, якщо будується. Які справи у будівельній галузі району?
   — За роки незалежності України будівельниками району багато зроблено. Взяти освітню галузь. Тут побудовано Лучанківську школу, добудовано Словечанську ЗОШ та Овруцьку гімназію, у листопаді маємо здати в дію нове двоповерхове приміщення Левковицької школи. Здійснюється перепроектування школи в Заріччі, отож буде робота в наступному році. Подібна ситуація в медичній галузі. Впродовж 2006-2008 років проведено капітальний ремонт травматологічного, кардіологічного відділень та операційного блоку центральної районної лікарні, недавно там завершена реконструкція неврологічного відділення під пологовий центр. 
  Торік здано в експлуатацію телеретранслятор. Нині здійснюється реконструкція колишньої казарми під житловий будинок, що дасть можливість забезпечити порівняно дешевим житлом 54 сім'ї вчителів, лікарів, інших працівників соціальної сфери.
  У першому півріччі нинішнього року будівельниками освоєно майже 2, 5 млн грн, що на рівні відповідного тогорічного обсягу.
  Тут хотів би сказати ще про одне. Останнім часом все більша увага приділяється впровадженню енергозберігаючих технологій, що дозволить у медичних закладах, школах, інших бюджетних установах витрачати менше коштів на опалення. І напрямок цей — перспективний.
  Не без діла й шляховики. Асфальтуються 2 кілометри дороги Бігунь-Городець, вирішується питання покращення сервісної зони при в'їзді з Білорусі в Україну, в місті та ряді сіл проводяться поточні ремонти вулиць.
   — У багатьох поселеннях збудовано нові церкви, теж справа рук будівельників.
   — І це добре, це ознака відродження духовності. Причому, культові споруди зводяться, як правило, народним методом. Останнім часом гарні храми з'явилися у Піщаниці, Бігуні, деяких інших селах, красою Овруча став Спасо-Преображенський собор, пам'ятник святому Макарію.
   — Ігоре Миколайовичу, як розвиваються галузі освіти, культури?
   — Про будівництво шкіл уже мовилося. Зазначу, що в нинішньому році ми не скорочуємо жодного навчального закладу, хоч у подальшому життя призведе до оптимізації освітньої мережі. До цього готуємося. В нинішньому році для підвезення учнів придбали два автобуси, незабаром з'явиться ще один. Отож із метою надання якісної освіти, щоб сільські учні були конкурентоспроможними при атестації, виборі професії, вступі до вузів, вони мають учитися у базових школах, і туди їх слід підвозити. А в невеликих селах залишаться початкові школи, дошкільні заклади.
  Детально мова про перспективи розвитку цієї галузі йтиме днями на традиційній освітянській нараді.
  Щодо сфери культури, то є добрі ознаки її активізації. Про це засвідчив, зокрема, районний огляд-конкурс художньої творчості, присвячений 17-й річниці незалежності України. Маємо й приклади поліпшення її матеріальної бази: у Великій Хайчі, зокрема, перекривається будинок культури, після ремонту він зрештою відчинить свої двері для сельчан. Здійснюються поточні ремонти приміщень, закуповуються технічні засоби в ряді інших закладів культури.
  Зрештою хочу акцентувати увагу на ще одному важливому питанні — погашенні заборгованості з виплати зарплати. Чотири рокитому, коли я вперше прийшов у район, борги на економічно активних підприємствах становили 2, 6 млн грн, нині ж — лише 55 тисяч гривень, і вже у серпні маємо можливість їх повністю погасити. Правда, з'явилися проблеми з чорнобильськими виплатами, і ми б'ємо тривогу в цьому питанні на всіх владних рівнях.
   — Ігоре Миколайовичу, ви пам'ятаєте, як відзначали першу річницю незалежності України?
   — Тоді я із сім'єю відпочивав у Одесі. Загалом це свято пройшло майже непомітно. Пригадую, один мій знайомий з Росії все запитував: для чого це Україні та незалежність. Довелося пояснювати, що як кожна сім'я має право на вибір як жити, так і кожен народ: російський, український… Ми вибрали право будувати власну державу, і збудуємо її.
  Сьогодні вже ніхто не запитує, що це за свято — День незалежності. З роками воно утверджується в нашому житті, нашій свідомості. Хотілось би лише, щоб більше патріотизму було в наших душах, більше любові до рідної землі, гордості за свою Батьківщину. Але це залежить від авторитету держави, від рівня життя народу, від виховання, внутрішньої культури людей та багатьох інших чинників. І зрештою, переконаний у цьому, Україна розквітне, а кожен із нас стане її патріотом.

Інтерв'ю взяв Петро ХОБТА.

газета „ЗОРЯ“, 22.08.08 р.