Їхня дорога – вже далеко далі, як від печі й до порога.

 Наталя Герасимчук працює медсестрою у Нововелідницькій лікарні. Здавши зміну, поспішає додому. На відпочинок часу немає, особливо осінньої пори, коли вже зима не за горами, а роботи — не знаєш, за яку братися: треба городину зібрати, озимину посіяти, утеплити приміщення,-де худоба і птиця зимуватиме, в хаті і на подвір'ї прибрати… А тут вже й гриби в лісі пішли, гріх упустити. Старанний, хазяйновитий у неї і чоловік Володимир — він художнім керівником у будинку культури працює Та й сини до роботи в обійсті змалку звикають: старший — Володя вже студент, менший, Богдан, другокласник.
 Нинішньої весни Герасимчуки, вступивши в долю ще з двома сім'ями своїх родичів, купили тракторець з різним навісним та причіпним знаряддям, дещо самі змайстрували. Яке то добре діло зробили, відчули вже з перших днів. Технікою користуються по черзі, відповідальність за її експлуатацію у кожного на першому плані. Гроші вклали немалі, тож потрібно берегти.
 Цього осіннього дня Наталя перевозила буряки з поля. За кермом тракторця почувала себе впевнено. Вона вміє керувати й автомобілем, мотоциклом.
 Образ сьогоднішньої сільської жінки поєднує в собі не лише ніжність і чарівність, дбайливість про чоловіка і дітей, як берегині родинного затишку і тепла, а й цілком сучасні риси, притаманні жінці європейського рівня: стильний одяг, володіння комп'ютером та іншою технікою, небайдужість до питань суспільного життя, особливо у своїй державі. От тільки шкода, що політики отам у столиці ніяк не втихомиряться, що стабільності немає в країні.

Марія АЛЕШКЕВИЧ.

газета «ЗОРЯ», 14.10.2008 р.